DSpace Собрание:
https://dspace.lgpu.org//handle/123456789/6
2024-03-24T23:16:11ZУчасть Італії у європейській та євроатлантичній інтеграції, 1945 – 1957 рр. - 2011.
https://dspace.lgpu.org//handle/123456789/3012
Название: Участь Італії у європейській та євроатлантичній інтеграції, 1945 – 1957 рр. - 2011.
Авторы: Хадж Асаад Н. Л.
Краткий осмотр (реферат): Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”. – Луганськ, 2011. На основі широкого кола джерел дисертантом розглянуто процес вироблення та реалізації євроатлантичної політики Італії в 1945 – 1957 рр. У роботі показано внесок італійського зовнішньополітичного відомства у формування „єдиної Європи”, виявлено протиріччя в підходах до створення європейського союзу серед Західноєвропейських країн та США.Італія, у свою чергу, пропонувала власні федералістські проекти, які ґрунтувалися на економічній, політичній та військовій інтеграції. На міжнародній арені їх репрезентували такі італійські теоретики федералізму, як А. де Гаспері, К. Сфорца, Г. Мартіно, котрих також можна зарахувати до батьків-засновників європейського союзу. Не зважаючи на внутрішній супротив і небажання частини італійського політикуму, зокрема комуністів і соціалістів, підтримати інтеграційні устремління очільників уряду та МЗС, вони привели країну до „спільного європейського дому”. У ході роботи з’ясовано, що більшість пропозицій Рима щодо євроінтеграції позитивно сприймалися Францією, країнами Бенілюксу та США й утілювалися на практиці. Дисертантом доведено, що участь Італії в ряді конференцій – Лондонській, Паризькій, Мессінській, Римській – та підписання відповідних договорів дозволили країні не тільки повернутися після тривалого періоду дипломатичної ізоляції в лігу серйозних геополітичних гравців, але й вивести державу з затяжної економічної кризи, посилити її вплив на міжнародній арені, зробити засновником найпотужніших і найвпливовіших міжнародних організацій свого часу – НАТО та Європейського Союзу. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – ГУ „Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко”. – Луганск, 2011. Диссертация посвящена комплексному исследованию проблемы участия Италии в европейских и евроатлантических процессах в 1945– 1957 гг. На основании широкого круга источников в работе показано, что именно активное участие итальянского дипломатического корпуса и личные инициативы глав МИДа и правительства, позволили создать три опоры европейского сообщества – Европейское общество угля и стали, Европейское экономическое сообщество и Евратом. Большинство предложений Рима относительно создания „единого европейского дома” позитивно воспринимались Францией, странами Бенилюкса, США и в последствии воплощались в жизнь. Но вместе с тем, следует отметить, что итальянский политикум, в особенности социалисты и коммунисты, не разделял взглядов А. Де Гаспери, К. Сфорца, Г. Мартино на привлечение Италии к реализации проектов федерализации Европы. Участие Италии в процессах европейской и евроатлантической интеграции в послевоенный период привело к тому, что страна вышла из политической изоляции. В дальнейшем это способствовало стремительному экономическому росту и превращению Рима в активного игрока на международной арене. Candidates thesis of specialty 07.00.02 – World history – State institution „Taras Shevchenko Luhansk national university„. – Luhansk, 2011. Thesis covers a complex research of the Italian participation in euroatlantic processes in 1945-1957 problem. Based on a wide range of sources it is shown that it is the active participation of Italian diplomatic and personal initiatives of Ministry of Foreign Affairs heads and the government, helped to create the three pillars of the European community - European coal and steel Community, European Economic Community and Euratom. Most of the suggestions of Rome on the establishment of "common European home" were positively perceived by France, the Benelux countries, the USA and subsequently implemented. But at the same time, it should be noted that the Italian “politicum”, especially the Socialists and the Communists, did not share the views of A. de Gasperi, C. Sforza, G. Martino about Italy's involvement in the implementation of projects federalization of Europe. The participation of Italy in the European and Euro-Atlantic integration in the postwar period has led the country out of the political isolation. In future, this contributed to rapid economic growth and transformation of Rome into an active player in the international arena.2016-09-05T00:00:00ZОтто фон Бісмарк і колоніальна політика Німеччини, 1871–1890 рр. - 2011.
https://dspace.lgpu.org//handle/123456789/2972
Название: Отто фон Бісмарк і колоніальна політика Німеччини, 1871–1890 рр. - 2011.
Авторы: Гончаренко Л. Л.
Краткий осмотр (реферат): Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Держ. заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – Луганськ, 2011. Робота присвячена комплексному дослідженню ролі Отто фон Бісмарка у формуванні та здійсненні колоніальної політики Німеччини у 1871–1890 роках. У ній показано еволюцію поглядів цього видатного державного діяча щодо проблем експансії. Також, виявлено фактори, які впливали на зміни в урядовій політиці щодо колоніальних проблем у період, обраний для дослідження. Визначено місце колоніальної політики в загальній зовнішньополітичній стратегії Отто фон Бісмарка. Приділено особливу увагу проблемі колонізації Східної Африки, уточнено місце кризи німецької колоніальної політики наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. серед причин, що впливали на співвідношення сил в німецькому істеблішменті і призвели до відставки рейхсканцлера. Обґрунтовано періодизацію колоніальної політики Німеччини 70–90-х рр. XIX ст. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – Гос. учреждение «Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко». – Луганск, 2011. Работа посвящена комплексному исследованию роли Отто фон Бисмарка в формировании и осуществлении колониальной политики Германии в 1871–1890 годах. В ней показана эволюция взглядов этого выдающегося государственного деятеля по проблемам экспансии. Также выявлены факторы, влиявшие на изменение правительственного курса в отношении заморских территорий. Определено место колониальной политики во внешнеполитической стратегии Отто фон Бисмарка. Уделено особое внимание проблеме колонизации Восточной Африки. Уточнено место кризиса немецкой колониальной политики в конце 80-х гг. ХІХ в. среди причин, которые влияли на соотношение сил в немецком истеблишменте и привели к отставке рейхсканцлера. Обоснована периодизация колониальной политики Германии 70–90-х гг. XIX в. История создания колониальных империй свидетельствует о том, что успешные европейские государства, подчиняясь закономерностям, господствующим в области, прежде всего, экономического развития, были вынуждены одна за другой вступать на путь конкурентной борьбы за новые территории. Не была исключением и Германия, которая, после подготовительного этапа, и, особенно, после образования в 1871 году Второго Рейха, стала воплощать собственный имперский проект, закрепляя за собой исключительные экономические, а в дальнейшем и политические права в разных уголках мира. Большое значение при этом имело и то, что определяющее влияние на принятие решений в Германии в то время оказывал Отто фон Бисмарк. Анализ документальных материалов, исследований, посвященных данной проблематике, а также оценка объективной международной ситуации, специфику которой определяло «запаздывание» Германии к дележу «колониального пирога» позволили сделать исходное предположение. Рейхсканцлер избрал стратегию, которая, по сути, напоминает политику США второй половины XIX – первой половины XX века: под лозунгом «неприятия колониализма» проводить активную экспансию, опираясь на постоянно растущую экономическую мощь. Таким образом, официально декларируемый политический курс должен был скрыть действительные планы О. Бисмарка. Только под давлением объективных обстоятельств он был вынужден поэтапно «дрейфовать» в сторону публичного признания необходимости государственной колониальной политики. Thesis for the degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.02 – World history. – State Enterprise «Lugansk National Taras Shevchenko University». – Lugansk, 2011. The thesis is devoted to complex investigation of the role of Chancellor of the German Empire, Otto von Bismarck in the development and implementation of the colonial policy of Germany in 1871–1890. Based on analysis of a wide range of sources considered internal and external factors that influenced the colonial policy of Germany in 1871–1890 years. Investigated the ideological and political background of the German colonial expansion. The thesis examined the evolution of the views of the Chancellor of German Empire, Otto von Bismarck in the colonial question. This paper analyzed the struggle in the ruling, financial and industrial circles, as well as the public issue of Germany's colonial policy. Illuminated position of various political forces on the German colonial expansion.2016-08-26T00:00:00Z